Зонди Voyager-1 і Voyager-2 на межі геліосфери зафіксували значно вищу температуру плазми, ніж очікували вчені. Попри показники до 50 тисяч градусів, апарати не згоріли й продовжили політ у міжзоряному просторі.

Йдеться про область біля геліопаузи — зовнішньої межі геліосфери, де сонячний вітер уже перестає домінувати й стикається з речовиною міжзоряного простору.

Voyager-1 перетнув цю межу у 2012 році, а Voyager-2 — у 2018-му. Обидва апарати стали першими створеними людиною зондами, які почали безпосередньо досліджувати міжзоряне середовище.

Саму «стіну» не варто уявляти як суцільний розпечений бар’єр. Насправді це надзвичайно розріджена плазма з електрично заряджених частинок.

Дані Voyager-2 показали, що температура поблизу геліопаузи сягає приблизно 30–50 тисяч градусів. Раніше моделі передбачали значно нижчі показники — близько 15–30 тисяч градусів.

Проте висока температура в космосі не означає такого самого нагрівання, як, наприклад, у печі. Частинок у цій області настільки мало, що вони передають зонду зовсім невелику кількість тепла.

Саме тому апарати змогли пройти через цю область без серйозних наслідків. Висока температура тут описує насамперед енергію окремих частинок, а не загальну кількість тепла.

Voyager-2 також виявив перед геліопаузою перехідну область шириною близько 1,5 астрономічної одиниці. У ній плазма сповільнюється, нагрівається, а її щільність зростає приблизно вдвічі.

Безпосередньо біля геліопаузи зміни стають ще різкішими. За даними вимірювань, щільність плазми там може суттєво змінюватися менш ніж за добу.

Обидва «Вояджери» досі продовжують місію. Voyager-1 передає інформацію про щільність міжзоряної плазми, а Voyager-2 допоміг уточнити характеристики магнітного поля за межами геліосфери.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover