
У Стародавньому Римі ще дві тисячі років тому існували багатоповерхівки з орендованими квартирами, магазинами на перших поверхах і дорогим житлом для заможних мешканців. Однак життя у цих будинках супроводжувалося проблемами, знайомими й сучасним містянам: високою орендною платою, шумом, антисанітарією та небезпекою обвалів і пожеж.
Багатоквартирні житлові будинки з’явилися задовго до промислової революції та сучасних мегаполісів. У Стародавньому Римі значна частина населення мешкала не в окремих будинках, а у спеціальних багатоповерхових спорудах, які називали інсулами.
Потреба в такому житлі виникла через стрімке зростання населення столиці Римської імперії. У II столітті нашої ери кількість жителів міста, за оцінками істориків, могла сягати мільйона осіб.
До Рима прибували торговці, ремісники та переселенці з різних частин імперії. Людей приваблювали економічні можливості великого міста, активна торгівля та державні роздачі зерна.
Розмістити таку кількість населення в одноповерхових приватних будинках було неможливо. Тому римляни почали активно будувати багатоповерхові житлові комплекси, які нерідко займали цілі квартали.
За плануванням римські інсули дивовижно нагадували сучасні багатоквартирні будинки. На перших поверхах працювали крамниці, а вище розташовувалися квартири та окремі кімнати, які власники здавали в оренду.
Вартість житла залежала від поверху та його облаштування. Заможніші римляни віддавали перевагу нижнім рівням, тоді як бідніші мешканці селилися нагорі, куди доводилося щодня підійматися сходами.
Водночас далеко не всі інсули були тісними та занедбаними. Археологи виявили в портовому місті Остія просторі квартири з внутрішніми двориками, мозаїками та добре освітленими приміщеннями.
Проте для значної частини населення проживання в багатоповерхівках було пов’язане з постійною небезпекою. Будинки нерідко зводили з використанням дерев’яних конструкцій, а їхній технічний стан залишав бажати кращого.
Особливо серйозною проблемою були пожежі, які могли швидко поширюватися між будинками вузькими вулицями. Ризик займання збільшувався через використання відкритого вогню для приготування їжі та обігріву приміщень.
Чимало будівель також перебували під загрозою обвалу. Римський поет Ювенал описував житлові споруди, стіни яких трималися на ненадійних підпорах, а тріщини власники намагалися приховувати від орендарів.
«Ми живемо в місті, більшість будівель якого підперті хиткими балками й підпорами», — писав Ювенал, звертаючи увагу на небезпечні умови проживання.
Масштаби пожеж змусили римську владу запроваджувати спеціальні заходи безпеки. За правління імператора Августа в місті створили організовані загони пожежників, які мали боротися із загоряннями.
Після Великої пожежі Рима у 64 році нашої ери імператор Нерон запровадив нові правила забудови. Вони передбачали, зокрема, ширші вулиці та обмеження висоти житлових споруд.
Побут мешканців римських багатоповерхівок теж мало нагадував комфортне сучасне житло. У багатьох квартирах не було власного водопостачання, а вікна часто залишалися без скла.
По воду доводилося ходити до громадських фонтанів, а для купання користуватися міськими лазнями. Багато жителів також купували готову їжу в торговців, оскільки приготування страв удома було незручним або небезпечним.
Серйозною проблемою залишалася санітарія. Відходи та брудну воду іноді виливали просто з вікон на вулицю, через що римське законодавство навіть передбачало відповідальність за предмети й рідини, які падали на перехожих.
До незручностей додавалися постійний шум, нічний рух возів і майже повна відсутність приватності. Водночас інсули формували щільну міську забудову, де житлові приміщення, крамниці та громадські простори розташовувалися поруч, як і в багатьох сучасних містах.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover






