Національне опитування мешканців України показало, що 31,2% респондентів відповідали критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або комплексного ПТСР (КПТСР), свідчать результати дослідження, опублікованого британським академічним видавництвом Taylor & Francis Group у Європейському журналі психотравматології.

«Було зафіксовано високий рівень як травм, пережитих протягом життя, так і пов’язаних із війною. Національна поширеність ПТСР за МКХ-11 становила 25,2%, при цьому 6% респондентів відповідали додатковим критеріям для КПТСР за МКХ-11, що дало сукупну поширеність на рівні 31,2%», — йдеться в публікації.

Зібрані дані відображають стан психічного здоров’я на момент опитування, але не динаміку змін симптомів із плином часу. Матеріал статті було отримано виданням ще у 2025 році.

До факторів, пов’язаних із вищою ймовірністю розвитку ПТСР або КПТСР, належали жіноча стать, похилий вік, нижчий рівень освіти, попередня військова служба, вимушене переміщення внаслідок війни, а також більша кількість травматичних подій та пов’язаних із війною стресових факторів, пережитих протягом життя.

Самотність була єдиним фактором, який специфічно пов’язаний із КПТСР, а не з ПТСР.

Співавторка дослідження, клінічна психологиня Емма Фейзер-Ірвін зазначила, що той факт, що ПТСР зустрічався набагато частіше, ніж КПТСР, може свідчити про те, що психологічні реакції на триваючу війну не завжди чітко вписуються в моделі, розроблені в постконфліктних умовах. «Коли загроза залишається актуальною й непередбачуваною, способи переживання травматичного стресу та адаптації до нього можуть відрізнятися, і це є важливою сферою для майбутніх досліджень», — зазначила вона.

Головна авторка дослідження, викладачка та дослідниця у сфері судово-психіатричної допомоги в Королівському коледжі Лондона (KCL) Дейрдре Макманус зазначила, що переважна більшість опитаних пережила численні травматичні події протягом життя, а багато хто також безпосередньо постраждав від тривалої війни через вимушене переселення, втрату близьких, руйнування своїх громад або занепокоєння за рідних, і багато українців у повсякденному житті продовжують стикатися зі стресогенними факторами. «Незважаючи на це, багато українців продовжують жити й адаптуватися в надзвичайно складних умовах», — зазначила вона.

Співавтор дослідження, професор кафедри соціальних наук Київської школи економіки Володимир Кулик зазначив, що ПТСР і КПТСР стосуються не лише ветеранів або людей, які перебували поблизу зони бойових дій. «Ці розлади також поширені серед інших категорій населення, які сильно постраждали від війни, – зокрема, серед внутрішньо переміщених осіб, людей, які зазнали ракетно-дронних атак на свої міста та селища далеко від лінії фронту, а також тих, хто доглядає за пораненими чи травмованими людьми», – підкреслив він.

За словами Кулика, подальші дослідження будуть необхідні для розуміння того, як психологічний вплив війни розвивається серед населення загалом, змінюючись у міру продовження конфлікту.

Окрім фахівців із KCL та Київської школи економіки, до групи дослідників увійшли вчені з Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету, Центру досліджень Східної Європи та міжнародних відносин (ZOiS), а також організації Combat Stress – провідної британської благодійної організації, що займається питаннями психічного здоров’я ветеранів. Дослідження було ініційовано дослідницькою мережею «Конфлікт і співпраця у Східній Європі» (KonKoop) під керівництвом професора Гвендолін Сассе (ZOiS) та профінансовано Федеральним міністерством досліджень, технологій і космосу Німеччини.

Дослідження проводилося методом телефонного опитування за випадковою вибіркою серед 2 тис. 504 респондентів на підконтрольних уряду України територіях.

Взаємозв’язки між типом і кількістю випадків пережитої травми протягом життя та військової травми, а також ПТСР/ХПТСР досліджувалися за допомогою низки логістичних регресійних моделей з поправкою на вік і стать. Вибірка є репрезентативною за віком, статтю, сімейним станом, рівнем освіти, макрорегіоном, мовою та національністю.

Перед початком польових робіт анкети були попередньо протестовані на приблизно репрезентативній підвибірці (n = 20) цільової групи (дорослих, які проживають у міських та сільських населених пунктах Києва та дев’яти областей України). Під час збору даних інтерв’юери мали можливість ставити запитання психологу та консультуватися з ним щодо складних випадків. Середня тривалість інтерв’ю становила 27 хвилин.

Джерело: https://www.tandfonline.com/doi/10.1080/20008066.2026.2697563